ОЦІНКА ТВОРЧОСТІ АНАТОЛІЯ СЕРДЮКА

1991-го над Україною злетіла пісня, від якої мимоволі ми випростовувалися й розправляли плечі: "Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи!" Вона була визнана кращою патріотичною піснею на фестивалі "Червона рута". І коли постало питання про державний Гімн України – пропонували саме її. А написав пісню на вірш Д. Павличка Анатолій Сердюк. Відтоді Україна знає запорізького композитора й співака, чий голос звучить осібно, понад хором численних естрадних виконавців. Він не вдається до екстравагантних витівок, як роблять часто виконавці, щоб завоювати прихильність молодої аудиторії, і не позбавляє себе сучасного іміджу на догоду старшому глядачеві. Його таланту не потрібне цяцькування – він є.

Сердюкова “козацька” й “махновська” пісня вродилася не з бажання зажити дешевої популярності на темі козацтва чи на імені Махна. Її продиктував голос історії запорізького краю, і проспівана вона його мовою, з його пісенного голосу. Кажуть, на чужих землях таланти не вроджуються. Бо ж тільки рідна земля може передати зерняткові код пам’яті, код любові, який потрібен, щоб зріс повноцінний колос.

ЛАРИСА ВЕРЬОВКА, журналістка, поетеса,
лауреат Міжнародної премії ім. В. Винниченка м. Київ, 1995 р.

Анатолій Сердюк – співак всеукраїнського рівня, високоінтелектуальний композитор. Він знає собі ціну, а відтак тримає рівень достойно. Мені особливо симпатичний цей співак тим, що він по-справжньому народний. Його творча основа – наша народна безсмертна пісня. Я твердив і стою на тім, що Запоріжжя, яке я по-синівському люблю, особливо щедре на таланти. І один з перших тут – Анатолій Сердюк. Його пісенний цикл про Гуляй-Поле – унікальне явище в нашій культурі. А пісеннику “Запоріжжя моє кохане” ледве чи й знайдеться в Україні конкурент і за змістом, і за оформленням. Хай у твоєї пісні, подвижнику, буде довге життя! Хай завжди співатимуться твої пісні!

БОРИС ОЛІЙНИК, поет, Герой України,
Академік НАН України, голова Українського Фонду культури,
лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, м. Київ, 2004 р.

Шановний Анатолію! Ми пишаємося Вами як одним із талановитіших вихованців академії – Alma-mater на Бурсацькому спуску, що в місті Харкові. Від усього серця зичимо, щоб врожаїлася Ваша життєва нива повним пісенним голосом і не міліла криниця творчої наснаги у щоденній праці на благо України та на добро людям. Ваші талановиті й щирі пісні прикрасять репертуар студентів нашої академії, прозвучать під час 75-річного ювілею Харківської державної академії культури. Особисто запрошую взяти участь у ювілейних заходах.

Василь Шейко,
ректор Харківської державної академії культури,
заслужений діяч мистецтв України, доктор історичних наук,
професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, м. Харків, 2004 р.

Анатолія Сердюка в сучасній естраді не сплутаєш ні з ким. Пісні його змістовні й мелодійні. Є в них щось од невмирущої козацької вольності й запорозькьго благородного лицарства. Синівською любов’ю до України сповнена творчість самобутнього співака й композитора. Це виявилося, зокрема, і в пісні “Моя Україна”, яку Анатолій написав на мої слова і яка стала однією з найдорожчих для мене в усій моїй пісенній творчості.

МИКОЛА ЛУКІВ, поет, головний редактор
журналу “Дніпро”, заслужений діяч мистецтв України та Росії, м. Київ, 2005 р.

На сцені Національної філармонії України виступають вітчизняні й зарубіжні зірки академічної музики світового рівня. Як виняток, тут зрідка проходять і естрадні концерти. Однак далеко не кожний артист долає бар'єр прискіпливого відбору художньої ради філармонії. Анатолій Сердюк своєю творчістю здобув право на виступ у цьому престижному храмі мистецтва. Його пісні вирізняються поетичною образністю й красою мелодії, а інтелігентна манера виконання й проникливий голос нагадали мені виступи давніх корифеїв сцени – Петра Лещенка й Вадима Козіна. Виконавська майстерність Анатолія Сердюка – високого професійного рівня, артистичною енергетикою співак захоплює слухачів. Його виступи на сцені Колонного залу імені М.В. Лисенка є гарантом наповнених слухачами залів, успіхом будь-якого концерту.

Володимир Лукашев,
художній керівник Національної філармонії України,
народний артист України, професор, м. Київ, 2009 р.

Я Вам хочу сказати, що я пережив сьогодні таке хвилювання, як рідко буває, коли Ви співали пісню, яку, видно-таки ж, написав Махно. Я Вам скажу, що це перлина української, вгагалі, музики, народної музики. Це наша степова широчизна, світова. Це такий голос і така Ваша проникненість у цю трагедію! Але разом з тим у цій трагедії є певна віра, бо це непохитне: таке мистецтво, як має народ, такий народ не може вмерти! Я такий радий, що Ви мене запросили, такий щасливий... Тут є запорізьке земляцтво, але я бачу багато знайомих киян. Ви знаєте, як нам, людям, що рідко бувають у тих краях, гуляйпільських, як нам дорога українська мова і пісня з того краю. Це наша надія. І Ви, Анатолію, першим почали співати українською мовою, бо я бував у тому Запоріжжі… Пам’ятаєте, на святі Шевченка, коли мені хотілося дуже почути, і до мене дехто говорив українською, але тільки до мене. Знаєте, це такий Анатолій Сердюк, що він вартий того, щоб ми приходили… Я обов’язково приїду, щоб вітати Вас у Запоріжжі!

Дмитро Павличко, поет, громадський діяч, Герой України,
лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, м. Київ, 2009 р.

Син запорізької землі, вихованець Харківської академії культури, композитор і співак Анатолій Сердюк, голосно, на всю Україну, на увесь світ заявив про себе як палкий патріот і пісняр-трибун на фестивалі "Червона рута", виконавши власну пісню на слова Дмитра Павличка "Вставай, Україно!". Він став дипломантом найпрестижнішого на той час, ще до набуття Україною незалежності, форумі сучасної естрадної пісні, а відтак – учасником і лауреатом багатьох "Пісенних вернісажів" у Національному палаці мистецтв "Україна". Він активно працює із запорізькими поетами, створюючи спільно з ними пісенну сагу легендарного козацького краю.

Етапним у творчості запоріжця став період його активної роботи з поетом Миколою Луківим. Із піснею "Моя Україна" митці стали лауреатами фестивалю "Пісенний вернісаж" 2005 року. Цей твір – один із небагатьох найвідоміших, власне, про Україну. Згадуються однойменні пісні О.Білаша і Д.Павличка, І.Поклада і М.Ткача, Т.Петриненка, М.Мозгового. Пісня А.Сердюка і М.Луківа – у цьому славному ряду.

Віктор Герасимов, поет, редактор Національного радіокомпанії України,
Президент творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України", м. Київ, 2012 р.

Мені дуже приємно виступати, говорити з цим прекрасним композитором і митцем. І ще мені хочеться подякувати тобі, Анатолію, за те, що на славній землі запорізькій, яка, на великий жаль, дуже вже засмічена не нашою рідною, козацькою мовою, ти стоїш біля редутів збереження нашої рідної пісні і рідного слова. Будь таким, як ти є: будь українцем!

Вадим Крищенко, поет,
народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, м. Київ, 2012 р.

Дорогий мій друже Анатолію! Я приїхав поклонитися тобі. Я приїхав тому, що Анатолій Сердюк належить до видатних інтеліґентів, творців, великих людей Запоріжжя. Те, що ти вибрав українську пісню, як матір свою, – це, як Шевченко написав колись: «на Хортиці, у матері своєї добре буду жити»… Ось цей зал – оце твоє визнання, оці люди, що прийшли – це найважливіше!

Я тільки що послухав «Вставай, Україно!», і перше, про що я подумав, – що вона написана не 20 років, а вчора… Я не був тоді, коли ця пісня вперше прозвучала, але я, дізнавшись як її зустрічав Чорновіл, як її взагалі зустрічали люди, я зрозумів, що відразу моє життя набрало певного сенсу, і, насамперед, в тому цей великий сенс, що моя біографія західного українця і твоя біографія козацького, східного українця воз’єдналися. Це друге велике щастя, бо перше – мій брат-композитор з Полтавщини Олександр Білаш, але він відійшов, і ти став на його місце. І ти зважився в той час, коли мої друзі не хотіли писати, бо це дуже слова… «такі».., а ти зважився, ти написав. Ми з тобою зробили одне добре діло: ми об’єднали свої душі, а це найважливіше для українського народу – сьогодні, і вчора було, і завтра буде – єдність Сходу, Центру, Заходу України!

Дмитро Павличко, поет, громадський діяч, Герой України,
лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, м. Запоріжжя, 2013 р.

Анатолій Сердюк – це перлина Запорізького краю. Творцем посланий, він оспівує нашу історію й культуру. Його пісні невмирущі, бо ллються з любов’ю до України, до людей із самого серця виконавця. Його аудиторія масова, різних вікових категорій. Була свідком, коли під час виступів Анатолія глядачі стояли зі сльозами на очах, аплодуючи улюбленому артистові.

Перші презентації альбомів 1993-1998 років він провів у Палаці культури «Дніпроспецсталь», де я тоді працювала директором. Його популярність із кожним роком зростала, Анатолій ставав різноплановим виконавцем: козацькі й патріотичні пісні, далі – романси, вальси, потім рок-концерт, поп-музика, махновська програма, пісні рідного краю…

Анатолій завжди йшов у ногу з часом, використовуючи в оформленні концертів сучасні технологїї – лазери, слайди, відеоряд, світломузичні ефекти, театралізацію. Це підтверджують його незабутні феєричні концерти з використанням кадрів із кінофільмів і відеокліпів, що не раз відбувалися в кіноконцертному залі імені О. Довженка.

Людмила Зеленюк,
директор кіноконцертного залу ім. О. Довженка, заслужений працівник культури України,
м. Запоріжжя, 2013 р.

Дорогий Анатолію, я щаслива людина, бо я чекав, коли ти приїдеш до Києва і заспіваєш свої пісні. Я сьогодні знов переслухав кілька твоїх речей і скажу, що музично ти – дуже високо. Усе, що ми почули – це справжня музика пісенна, українська, є там якісь поетичні речі, які можна було б краще сказати, але коли є добра музика, то багато словесного, недокінченого, воно якось там сховане, а твоя музика така, що навіть дуже звичайні слова стають музичними, бо вона органічна. Це музика не тільки твого серця, це музика українського Запорожжя. Ти там народився і ти виріс уже тоді, 25 років тому до того рівня, до якого доросли твої земляки в Запоріжжі, коли й там відбувався Майдан…

Я вийшов поклонитися тобі, як великому українському композиторові і великому українцеві із Запоріжжя. Це знак великої нашої української долі, що я гуцульський хлопчик, старий чоловік вклоняюся перед моїм другом, великим композитором України і кажу тобі: ти написав прекрасну пісню і не одну!

Дмитро Павличко, поет, громадський діяч, Герой України,
лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, м. Київ, 2016 р.