Є українська пісня на Запоріжжі
Якби він жив за часів Запорозької Січі, достеменно, його молодий голос лунав би од паланки до паланки, а чутно було б од Січі до Січі: "Булаву не можна поділити, хлопці, Україну також не дамо ділить. Доки буде жити дух наш запорозький, Доти Україна буде в світі жить".
Якби його молодість припала на часи громадянської, важко сказати, де б заспівував він: у червоній кінноті - чи ж напроти, у Нестора Івановича:
Ах, яблучко, да із листочками,Їде батько Махно із синочками!
Чи ж похідну, "махновську":
3нає Маріуполь, Юзівка і Дон
Рейди на Полтаву, Перекоп, Херсон...
Та Анатолій Сердюк народився 1964 року. А 1991-го над Україною злетіла пісня, від якої мимоволі ми випростовувалися і розправляли плечі: "Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи!" Вона була визнана кращою патріотичною піснею фестивалю "Червона рута'', що став гостем Запоріжжя. І коли постало питання про державний Гімн України - пропонували саме її. А написав пісню на вірші Дмитра Павличка і виконав на фестивалі солдат з Дніпропетровщини (там тоді він служив) Анатолій Сердюк.
Відтоді Україна знає Анатолія Сердюка, запорізького композитора і співака, чий голос звучить осібно, понад хором численних естрадних виконавців.
Його фестивалі - "Червона Рута", "Доля", "Надія", "Вітер зі Сходу" - переможні. Його - гостя ''Слов'янського базару" - тепло вітав Вітебськ. Не називаю радіопередач, хіт-парадів з участю його пісень. Позаторік на пісенному фестивалі в Румунії українську пісню представляли Назарій Яремчук та Анатолій Сердюк.
Він не вдається до екстравагантних витівок, як те роблять часто виконавці, щоб завоювати прихильність молодої аудиторії, і не позбавляє себе сучасного іміджу на догоду старшому глядачеві чи слухачеві. Його таланту не потрібне цяцькування - він є.
Минулого року вийшов перший магнітоальбом співака й композитора, названий "Козацькому роду нема переводу". Він об'єднав пісні козацької тематики (їх не виокремити як патріотичні, ліричні чи жартівливі, бо, як і в житті, тут все переплелося), цикл пісень з присмаком полину з історії другої вольниці запорізького краю, названої махновщиною, та пісні про наше сьогоднішнє національне відродження. Добір творів до альбому не випадковий: то наша історія з її одвічним незабутнім прагненням волі, і лейтмотивом, підкреслюючи цю думку, від початку до кінця збірки проходить мелодія: "Вставай, Україно!"
На диво різноплановий у композиторській думці і авторському самовираженні, Сердюк-композитор і Сердюк-виконавець - традиційно український і нетрадиційно сучасний. Можна не говорити, достатньо послухати тільки "Зов надії" і подивуватися: патріотична тема передана в бпюзовій мелодії - і як звучить...
Цикл "махновських" пісень - то особлива сторінка творчості молодого композитора, її співавтор - Григорій Лютий, гуляйпілець, поет, автор п'яти поетичних збірок. Від Лютого перейнявся пожадливим бажанням пізнати наш запорізький родовід, від Лютого - іскрою-любов до Гуляй- Поля, бажання виспівати - гірко чи солоно історію волелюбного краю,
Мабуть, зустріч композитора Сердюка і поета Лютого - то знак долі. "Доля" ж, пісенний фестиваль 1993 року визнала переможницею їхню першу спільну пісню - чарівну ''Скрипку''. Фестиваль "Вітер зі сходу" віддав приз глядацьких симпатій їх другій пісні - ''Пісні гуляйпільских пісень'', отому самому "яблучку да із листочками".
Зустрілися 1992 року - а через рік вже мали вісім пісень, і співав їх не тільки Сердюк, а й всі свята та весілля на Запоріжжі, надто ж на Гуляйпіллі. Що ж, людині, навіть збайдужілій, не байдуже, що кажуть, а тим більш співають про рідне, а тим більш - про досі незнане. Отож, і п'ють люди ту пісню, а з нею - й свою історію. "Через пісню, - каже Анатолій, - можна впливати на почуття і свідомість." І впливає, спасибі йому.
Люблять його пісню і його - про це листи і дзвінки, що йдуть на радіо й телебачення з України Лівобережної і Правобережної. А його концерти в областях - це справжні свята, про які потім ще довго згадують: "А Сердюк як приїздив..."
Цілеспрямована композиторська праця Анатолія Сердюка розпочалася після армії, з 1992 року (основа вже була - Мелітопольське училище культури. Нині ж навчається у Харківському інституті культури), а доробок його помітний, і, що для митця найдорожче - знаний. Він поспішає творити, він весь у польоті, І перепинити його неможливо. Його робочий день - двадцять годин ("Та він же спить дві-чотири години на добу", - бідкається мама).
Наприкінці минулого року в одному з найбільш видовищних залів Запоріжжя Анатолій разом з групою театру-вар'єте представляв свій новий пісенний альбом ''Моя кохана". Запоріжжя, що вважається російськомовним, дружно (та так, що, як кажуть, ніде й яблуку було впасти в залі) прийшло на українську Сердюкову пісню. Концерт-презентація засвідчив професійне зростання композитора - він показав себе майстром вальсу, романсу, танго, подарував прекрасні сучасні мелодїі.
А на черзі - ще дві магнітозбірки. Одна з них - "Гуляй-Поле", де стали піснями композитора і виконавця Сердюка вірші поетів Гупяйпілля.
Його мистецтво - це чистий сплав природної обдарованості, творчої думки, інтелекту й почуття. А ще - одержимості. Завжди, коли слухаю Сердюка, приходять слова, сказані в минулому столітті про молодого тогочасного композитора - про Шопена: "Скиньте капелюхи, панове! Перед вами - особистість". Своє слово скаже час. Я скажу одне: якби цьому хлопцеві отих помічників - імпресаріо, менеджерів, покоївок (всім тим недавно манірно хизувалася в телеінтерв'ю одна естрадна зірка чоловічої статі), та бодай якась матеріальна підтримка (адже те, що дають концерти, відбирає оплата концертних приміщень, аранжування, записи і ще, і ще...) - то, повірте, не тільки 6 в Україні довелося скидати капелюхи...
Гірко, що слухач і глядач може підтримати молодого композитора тільки словом вдячності. А можливо, знайдеться Той, хто допоможе видати йому пісенник? Бо ж на пояничареній землі козацького Запоріжжя українську пісню плекає тільки він. А буде пісенник - заспівають й інші.
Леся Гайчур
"Писанка" № 1, 1995 (Верховина)