Офіційний сайт співака та композитора Анатолія Сердюка
Мапа сайту
Інші публікації

ПОСТАЄ ДОЛЯ

Про незвичне шоу Анатолія Сердюка

Дійство розпочиналося не у видовищному приміщенні, а в самому місті. Біля палацу культури "Дніпроспецсталь" (в центрі Запоріжжя) зчинилася стрілянина, потім народ загукав:

"Батько їдуть! Батько приїхали!" На тачанці під чорним прапором разом з кулеметниками підлетіли сам Батько Махно з маузером та сам Анатолій Сердюк з мікрофоном. Потім - уже на сцені (і в глядацькій залі теж) гуляли махновське весілля. ("Ех, яблучко, та з листочками, іде Батько Махно із синочками"). Проводжали хлопців у похід, прощалися повстанці з товаришем ("А в хлібах непокірний хлопчак не хотів помирати ніяк, весь порубаний - світить душа"...). Прощався Батько з рідним краєм, цілував коня й плакав несценічними сльозами (артист Андрій Смотрицький). У "паризькому вар'єте" плив у танці бездум, а в чітких тактах танго вчувалися кулеметні черги, і вривався шал бою, і жіночий сміх у кафе переростав у жахливе кінське іржання, що з клекотом бою напливало божевіллям на глядацьку залу...

І глядач знову ставав співучасником сценічного дійства, коли з іншого, нашого часопростору звертався співак до героя своєї вистави:

- Нестор Іванович, як ви повірили в казку про щастя? Як вам наміряно, як вам відміряно чорної масті...

Спливало піснею й болем оте, написане, кажуть, самим Нестором Івановичем:

Молоді мої буйні роки та пішли за водою.

А потім билося, як пташина в обмерзле вікно, до нас, сьогоднішніх, щоб не забували:

Ми - одна душа, ми - один народ.

Співав Анатолій Сердюк, запорізький співак, композитор, лауреат численних пісенних фестивалів, а разом з ним - так це ж справжній театр, двадцять п'ять чоловік! - творили небачене досі в Україні колоритне дійство танцювальний гурт "Гуляй-Поле" та кінний театр "Запорізькі козаки" під керівництвом Ю. Капішинського.

Для когось то була насолода піснею, яскравим естрадним видовищем. А для когось - відкриттям через те видовище втаєної, "махновської" сторінки нашої історії.

"Гуляє Гуляй-Поле" - ось так, рядком з пісні, назвав Сердюк свою програму. Усі були захоплені ефектним видовищем, найперше "махновським" весіллям, що діялося на сцені й у глядацькій залі.

Хоч показана була програма в ювілейні Махнові дні, зарахувати її до ювілейних не можна аж ніяк. І тому, що готувалася вона ще чотири роки тому, коли ні про який ювілей мови не було, а Гуляй-Поле разом з Нестором Махном вже на той час вихорно увірвалося в творчість молодого митця віршами Григорія Лютого. Не назвати її ювілейною й тому, що ювілей - подія в часі нетривала, тож і ювілейний концерт до такої події - як весільна сукня, на один раз. Програма, над якою співак вдумливо й настійно працював не один рік, що спалахнула фейєрверком творчого задуму і його втілення, достеменно є примітним явищем, і жити їй довго.

Можна сперечатися, чи потрібне й прийнятне шоу, де задіяні певні історичні персонажі.

Анатолій Сердюк розкрив на естрадному коні сторінку нашої історії, на якій відколись записано дьогтем: "Махновщина". Він показав її вперше в Україні - на сцені, в пісні: власній і народній, епічній і ліричній, розмашисто хвацькій і філософськи глибокій, жартівливій і трагічній.

Сердюк показав себе і автором цікавих інструментальних п'єс, і майстерним аранжувальником, здатним осягнути, підкорити й передати слухачеві затаєне в музичній думці. Поміж інструментальних п'єс програми є не тільки прегарні (як на тему козацьких пісень, приміром), а й вражаючі, як музична композиція "Тринадцята рана", де розмірено-чіткий ритм танго, переростаючи в шалений шквал бою, обвалюється огромом страждання й муки. Взагалі ж співак чи не перший, хто в такі суто інтимного звучання музичні форми, як вальс, танго, вкладає високу смислову значущість.

Цикл пісень "про сумне життя Нестора Махна на чужині" продиктував несподівану, непритаманну досі Сердюковим композиціям сценографію: сцени в інтер'єрі паризького кафе-вар'єте побудовані як на музичних контрастах, ремінісценціях (композиторські знахідки), так і на суто акторських, цікавих у своїй графічності вимальовках, де набирає інтонаційного звучання кожний жест, кожний порух (знахідки режисерські).

Ну, а як співак Сердюк у цьому шоу? Що не кажіть, а вміє - і на сльозу навернути, і, мов кресалом, "Яблучком" радість викресати. До речі, про "Яблучко" на весіллі. Шкода, не проконсультувалися постановники у гуляйпільців: гуляйпільські танцюристи показали б "Яблучко" по-гуляйпільськи, не яке-небудь, а з виходом. Але ж зате яка неперевершена сцена, коли молодий з молодою "вінчаються" під схрещеними шаблями...

Сьогодні про творчу роботу Сердюка можна говорити як про театр сучасної української пісні, що стоїть на доброму естетичному й професійному грунті й має необмежені творчі обшири. І те, що Запоріжжя сприймає свого улюбленця тільки як заслуженого артиста, закономірно: народ знає, кого шанувати й за що.

А щодо дійства "Гуляє Гуляй-Поле" - то його має побачити вся Україна. Це потрібно людям - для душі й для розуму.

Лариса Верьовка
"Українська культура" № 2, 1999

<<<- інші публікації "З ГОЛОСУ РІДНОГО КРАЮ";

інші публікації "Є українська пісня на Запоріжжі" ->>>