Я ТОБІ ПОДАРУЮ ВАЛЬС...
У нас в Михайлівці виступив естрадний співак Анатолій Сердюк. Його “ Весняний вальс” нам дуже сподобався. Спасибі за вальс - він завжди молодий! Розкажіть, будь ласка, про співака.
Г.Сидоренко, В.Байдаченко.
Запорізька область.
Анатолій Сердюк - із Запоріжжя. Мені теж подобається його “ Весняний вальс”, що написаний на слова Любові Геньби:
Я тобі подарую вальс,
І щоб мрія моя збулась...
Пише Анатолій і танго, і романси. “То моя любов”, - каже він. В творчості його чільне місце займає і патріотична пісня, і тут теж не обійшлося без любові. Минуле рідного краю торкається його серця, і йому хочеться про те всім розповісти. Розповісти, які мужні люди жили на запорізькій землі колись, як уміли вони боронити від ворога свою землю і волю любити. І пісню любили, і жарт.
- Читав багато про Запорозьку Січ, - каже Анатолій, - про козаків запорозьких. Вимальовував у душі їхні образи. То предки наші, корінь наш, і пісні, й мові їхній має бути тут просторно. А йду вулицею, в магазин заходжу, в автобус сідаю - і української мови не чую, пісня українська в Запоріжжі мов пасербиця. Що ж, так життя склалося. Після революції до Запоріжжя з’їжджався люд з усіх усюд. Будували Дніпрогес, заводи. Мати моя працювала на “Запоріжсталі”. Хоч роду вона хліборобського...
Були, отже, селянами. Хвилюючу повість можна написати про маму Анатолія, Уляну Михайлівну, про славний її рід, що був розметений революційним вихором сімнадцятого року. Було в сім’ї п’ятеро дітей, мали землю, коней, реманент. Уміли трудитись. Почалось розкуркулювання. Поїхали аж за Волгу, там чули, землі вільної багато. Але й туди докотилася хвиля колективізації. Повернулися і вже не селянами стали, а робітниками. Діти ними стали. Бо батькові, як ненадійному, працювати на заводі не дозволялося. Він поїхав на заробітки.
- Мама моя гарно співала в молодості. Скільки пісень знає! Куплю пісенник. Гортаю, наспівую, а мама допомагає - всі мелодії їй відомі. Тато ( його вже немає з нами) мав патефон, збирав платівки. Любив романси. Мабуть, від нього в мене потяг до естради. Я теж люблю Шульженко, Утьосова, Бернеса, Аллу Боянову. Люблю естраду, де виразна мелодія. Зі школи дружу з гітарою. Грав у шкільному ансамблі. Після десятого пішов на завод. Працював і брав участь у самодіяльності. Були інструменти, чудовий палац культури, асигнувалися кошти аматорам. В армії служив у військовому оркестрі. Навчився грати на трубі. Потім закінчив Мелітопольське училище культури. Зараз закінчую п’ятий курс Харківського інституту культури...
Початком творчої біографії Анатолія Сердюка можна вважати 1991 рік, коли він став призером фестивалю “Червона рута”. До фестивалю він написав пісню на вірш Дмитра Павличка “Вставай, Україно!”, річ професійну і оригінальну. Відтоді Анатолій систематично бере участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Він став лауреатом чернівецької “Долі”, київської “Надії”, донецького фестивалю поп-музики “Вітер зі сходу”, він учасник міжнародного музичного фестивалю “Слов’янський базар”.
Писав Анатолій спочатку музику на власні слова. Поступово відкрив для себе неосяжний світ поезії. Справжнім відкриттям була лірика поета-земляка Григорія Лютого з Гуляйполя. Удвох вони створили гуляйпільський цикл патріотичних пісень.
- Оспівувати свій край хочу і прагну, - каже Анатолій. - Зараз зі мною працює чимало запорізьких поетів - Григорій Лютий, Петро Ребро, Анатолій Рекубрацький, Любов Геньба... У нас є музична студія і є люди, які щиро шанують українську пісню (звукорежисер Микола Середа, аранжувальник Олександр Михайленко, композитор Наталя Боєва). Пісня - гарний пропагандист мови. Подобається пісня - полюбиться мова.
Кілька слів, Анатолію, про вальси, танго, романси. Ви їх не перестали любити?
- Нещодавно в Запоріжжі, у Палаці культури “Дніпроспецсталь”, відбувся концерт-презентація мого магнітоальбому ліричних пісень, що називається “Моя кохана”. То альбом для жінок. В ньому пісні - вальси, танго, романси...
Анатолій наспівав упівголоса романс “Листи” на вірші дніпропетровчанина Олега Ілліна. Він мені сподобався. “Я вас не схвилюю листами. Вас туга за іншим п’янить...”. Що ж, кохання жило й житиме, і, безперечно, так само жила й житиме і душу грітиме лірична пісня.
Лариса Шахова
"Сільскі вісті" № 152, 13.XII.94, м.Київ