І ЗНОВУ – ГУЛЯЙПОЛЕ
І ЗНОВУ – ОТАМАН МАХНОВСЬКОЇ ПІСНІ АНАТОЛІЙ СЕРДЮК
Ще зовсім недавно Гуляйполе – те, що на Запоріжжі, «махновське», подивувало Київ. У всеукраїнській акції «Культура малих міст України» – показало себе вповні і в усій красі. Що у піснях та музиці (і вірші, і голоси – гуляйпільські), що у співі на полотні хрестиком чи мережкою (гуляйпільські майстрині гаптували!), що у світлинах гуляйпільских фотомайстрів, у живописі, скульптурі – теж власних; і ще, і ще багато в чому.
А тепер – домінантою того – вихід у світ компакт-диска, музичного альбому «Гуляй-Поле», де представлено дев'ятнадцять творів Анатолія Сердюка, широко знаного не тільки композиторською і виконавською діяльністю, а й незрадливою відданістю рідній землі. Ось і останню його пісню, «Єднаймося, гуляйпільці!» Гуляйполе визнало найріднішою і найкращою як гімн району! «Слухаєш – і відчуваєш гордість, що ми – з Гуляйполя», – кажуть люди.
І справді, пробуджується і розправляє плечі гордість за свою малу батьківщину, починаючи з районної держадміністрації на чолі з Ігорем Бірюковим, чиєю ініціативою створено ґрунтовну працю «Історія Гуляйпілля», та мера міста Гуляйполя Олександра Жигалка. І ось ця поетично-пісенна розповідь про історію рідного краю, «ГУЛЯЙ-ПОЛЕ», створена теж гордістю гуляйпільців. Усім миром зводили матеріальне підґрунтя для виходу їі в світ. А толока видалася не з легких: може, вперше відчули краяни, що значить такий неврожайний рік. Таж не хлібом одним живі. Душі потрібна і молитва, і пісня.
В альбомі «ГУЛЯЙ-ПОЛЕ» 16 пісень. І кожна – з болю і любові до своєї історії, до своєї землі, в якій корені всіх авторів цієї спільної праці: із Запоріжжя – заслужений діяч мистецтв України лауреат українських та міжнародних музичних фестивалів Анатолій Сердюк, родом з Гуляйполя автори пісенних текстів, лауреати літературних премій Лариса Верьовка, Григорій Лютий і найвідоміший гуляйпілець Нестор Махно (чий вірш в літературній обробці Г. Лютого став піснею). Аранжував твори запорізький майстер Олександр Михайленко. А ще складовою альбому є чудовий буклет зі світлинами гуляйпільських фотомайстрів Валентина Лютого і Володимира Кобзея.
Отак і бачиться: зі степового осоння, з-посеред бабиного літа, наближаються
вершники. Поводи попущені; і кінська хода некваплива й легка, і вершники – молоді
й захмелілі від степової тиші, від того, що кривава січа – позаду, за обрієм;
що живий ти і твій товариш поряд... А що завтра? Чи за годину? Що за тим обрієм,
попереду? І, порівнявшися з Батьковим гнідим на своєму карому, кароокий заводій
виходить на розмову:
Батьку отаман, батьку отаман,
Три дороги стеляться.
Котрою із них, розкажи ти нам,
Молодість повернеться?
І тепер вже всі вони – кожен – до Батька з тим, що на душі:
Що то нам пророчиться?
А життя одне, батьку отаман,
Помирать не хочеться...
Цією піснею «відмикає» Анатолій Сердюк ворота в столицю степів Гуляйполе з
його болями і сльозами («Розпинали нас, ще казав мій дід,..»), з невситимою
жагою волі, названою Махновщиною («Із Гуляйполя, з Запоріжжя ми, в нашій армії
– воля дріжджами, наша армія та й народная, дармоїдам всім неугодная»), з невмирущим
гумором («Махно-цар, Махно-бог з Гуляйполя до Полог»). Через весілля й смерті,
через сльози українських матерів веде нас Сердюкова пісня до омитої емігрантською
сльозою туги за рідним краєм:
Господи, Боже, чому дощі
на чужині солоні?
У низці наявної нині в Україні музичної СD-продукції аналогів альбому немає як у плані тематичному, так і в подачі матеріалу.
Адже чи знаємо в Україні бодай яке містечко (чи населений пункт), історію і героїв якого гордо, щиро й невпинно (а не з нагоди) оспівано в піснях – не в одній-двох задля годиться?
Про Гуляйполе, про гуляйпільську вольницю вже понад десять років співає Сердюк.
Створений і виспіваний ним цикл пісень став за цей час не тільки яскравим сценічним
шоу, а й «пішов» у народ. Без Сердюкового «Яблучка» (вірші Григорія Лютого)
не гуляється нині жодне весілля. Вже стали позивними гуляйпільського радіо музичні
рядки (на вірші Лариси Верьовки):
Єднамося, гуляйпільці,
Єднаймося біля коша свого,
Шануймося, гуляйпільці,
Шануймося, бо варті ми того!
А також, чи знаємо поміж наших земляків (та й не тільки) видатну особу, що
мала б персонального – з власного бажання, не з наказу – співця?
Достеменно, ні. Крім Нестора Махна. І то – не за життя. За життя про Махна співав
народ:
Ех, яблучко із листочками,
іде батько Махно із синочками
і ще багато чого. А персональний співець з'явився в отамана через 60 років після смерті: відчайдушний талановитий юнак воздав і невтомно воздає вождеві повстанства і його побратимам – гуляйпільським, пологівським, гайчурським, новоспасівським хлопцям, чиєю «повстанською кров'ю на три аршини вглиб просякнуто землю в різних місцях України», як казав сам Нестор Іванович.
Альбом «Гуляй-Поле» – це цілісний твір сюїтного плану. Тут кожна пісня – самостійна композиція, тематикою і її музичним вираженням поєднана з попередньою і наступною. Цьому слугують музичні фрази пісень-брендів часів громадянської війни, і речитатив на фоні акапельного співу, і авторські інструментальні п'єси, як-от «Бій», «Танго-примара». До речі, це танго відкриває нам пісенного композитора Анатолія Сердюка і як талановитого автора інструментальних творів. Цікаве музичне вирішення фіналу в «Паризькому дощі»: емігрантську ностальгію, згадки про батьківщину (вони прозирають в мелодіях улюблених на Гуляйпіллі народних пісень) поглинає клекіт вулиці – з чужою мовою, з чужою і чужомовною цікавістю: «Чи подобається вам Париж?.. Чи знаєте ви Париж?..»
Сердюк росте. Вслухаймося в його нові пісні – в ту ж таки «Батько отаман» з вокальними варіаціями в кожній строфі, з розкішним багатоголоссям бек-вокалу, з розкриллям голосу співака. Що ж до текстової частини, то Сердюк, як він сам каже, пише музику не на «слова», а на вірші.
Гуляйполе – перше в Україні, чия історія виспівана ось так – піснею. І сьогоднішні
гуляйпільці попри труднощі й негаразди, роблять усе можливе, щоб та історія
в слові й пісні йшла до їхніх дітей і онуків. Ішла Україною.
Лариса ГАЙЧУР
журнал “Українська культура”, № 4, 2004 р., м. Київ