Премія "Осіннє золото" у Анатолія Сердюка

Багатими на події та творчо насиченими були минулі півроку для запорізького композитора та виконавця, заслуженого працівника культури України Анатолія Сердюка. Кульмінацією цих подій я би назвала присудження нашому землякові престижної літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка “Осіннє золото” з врученням диплому та пам’ятної медалі. Сьогодні Анатолій Сердюк - гість “Подробностей”.

- Ви щойно з Києва, де брали участь у благодійному концерті, присвяченому 85-річчю з дня народження видатного українського поета, лауреата Державної премії імені Шевченка Дмитра Луценка…

- Концерт відбувся 17 жовтня в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України завдяки клопотанням дружини поета Тамари Іванівни Луценко, яка піклується про те, щоб його творчість не була забута, хоча його пісні виконуються й досі багатьма артистами, але такі моменти, коли вони збираються разом, відбуваються лише раз на рік. Саме на таких концертах видно, який величезний творчий доробок у Дмитра Луценка, скільки в нього прекрасних пісень (“Києве мій”, “Хата моя, біла хата”, “Мамина вишня”, “Осіннє золото”). У залі був аншлаг. Що цікаво, концерт відвідали не тільки люди старшого й середнього покоління, але й багато молоді. Усі вони люблять пісню Луценка.

- Які твори виконували ви?

- Відбулася прем’єра моєї пісні на вірш Дмитра Луценка “Сторона зарічна”. Мені ще в березні Тамара Іванівна Луценко запропонувала кілька його віршів із архіву, які ще ніким не виконувалися. Дуже хотіла, щоб я написав музику. Сказала, що їй дуже подобаються мої пісні з гуляйпільського циклу, саме завдяки їм вона знає мене. “Сторона зарічна” – лірична пісня, народна за образами. Я так само намагався підібрати відповідну мелодію. А ще мені здається, що цей вірш дуже схожий за настроєм до поезії Єсеніна.

- Як пройшов ваш виступ?

- Пісню зустріли бурхливими оплесками. Глядачі не відпускали мене зі сцени, й режисер дозволив виконати ще одну - “Не залишай мене, любове”. Після її виконання почали плескати в долоні й кричати: “Гуляй-Поле, давай!” А режисер показує, що концерт і так затягується. Тоді до мене підійшла Тамара Іванівна й каже: "Ну, заспівай про Махна”.

- Пане Анатолію, виступ у цьому концерті був важливим для вас. Адже нещодавно отримали премію імені Дмитра Луценка. Чим вона особлива?

- Це - щорічна літературно-мистецька премія "Осіннє золото" імені Дмитра Луценка, яка присуджується поетам, композиторам і виконавцям за визначні досягнення в творчості та вагомий внесок у розвиток національних пісенних традицій. Премія заснована Національною Спілкою письменників України, Національною Всеукраїнською музичною спілкою та редакцією газети "Вісті". За чотири роки нею були нагороджені народна артистка України Раїса Кириченко, заслужений артист України Олександр Василенко, поети Микола Луків, Вадим Крищенко, Михайло Ткач, композитори Ігор Поклад, Анатолій Пашкевич та інші.

- Вручення премії відбувалося в рідному селі Дмитра Луценка Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області. Декілька слів про це село.

- Це – невеличке село. Є музей Дмитра Луценка, де зібрано його речі, рукописи віршів, фотографії та інше. Протягом 15 років тут проводиться в дні “бабиного літа”, напередодні дня народження поета (15 жовтня), пісенний фестиваль “Осіннє золото”. Перший фестиваль відбувся через рік після того, як Дмитро Луценко полинув у вирій. Коли люди зрозуміли, що одним фестивалем ця справа не закінчиться, збудували в парку біля села співоче поле з концертним майданчиком. Дуже цікаво зроблені місця для глядачів – покладено й гарно відполіровано спиляні дерева.

- Саме тут відбувається вручення премії?

- Із самого ранку на співочому полі відбувається обласний конкурс молодих виконавців і творчих колективів Полтавщини імені Дмитра Луценка. Потім - мітинг біля музею Луценка, де оголошують лауреатів і вручають премії. Насамкінець – концерт лауреатів премії.

- Цього року виступала й одна з перших лауреатів цієї премії, народна артистка України Раїса Кириченко. Вам удалося з нею познайомитися?

- На жаль, ні. Здоров’я їй не дозволило цього дня ні з ким поспілкуватися. Її привезли. Вона заспівала декілька нових пісень на слова Дмитра Луценка. Прекрасні пісні! Люди її дуже гарно приймали. Це – непересічна співачка. Й одразу ж вона поїхала.

- А ваш виступ як пройшов?

- Вийшла цікава історія. Мій виступ прийшовся на кінець дня, я заспівав п’ять пісень, але Тамара Іванівна Луценко вже поїхала в Київ і не почула мій виступ, у тому числі й пісню на вірш Дмитра Омеляновича “Сторона зарічна”. Наступного дня в мене був прямий ефір на радіоканалі “Культура” в Києві під назвою “Знакова постать”. Тамара Іванівна зателефонувала на ефір, вибачилася, що так рано поїхала, подякувала за виступ, привітала мене з днем народження й попрохала, щоб я заспівав пісню, яку вона не чула.

- Серед лауреатів цього року - прекрасний український поет Михайло Ткач, автор славнозвісних пісень “Марічка”, “Сніг на зеленому листі”, “Ясени” та інших. Ви співпрацюєте?

- Михайло Миколайович сам підійшов до мене в Березовій Рудці й каже: “Згадайте, ми з вами познайомилися в 1992 році в Чернівцях на фестивалі “Доля”. Я був у журі. Я ще тоді запам’ятав, як ви гарно виступали. Після того завжди слухаю вас по радіо. То що ж, ми з вами нічого не створимо? Давайте щось разом напишемо. Залиште мені ваш телефон”. Ми зустрілися в Києві, Михайло Миколайович запросив мене до себе додому, де ми гарно поспілкувалися, запропонував свої вірші.

- Дружина Дмитра Луценка в своєму інтерв’ю говорила, що серед засновників премії – журналіст Анатолій Михайленко, який отримав і сам її цього року…

- Він працював раніше редактором журналу “Україна”, потім перейшов у газету “Вісті”. У нього вийшла нещодавно з друку книга про Раїсу Кириченко. Анатолій Григорович - один із тих, хто популяризує творчість Дмитра Луценка. Член Національних Спілок письменників та журналістів України.

- Не так давно відбулася на українському радіо прем’єра вашої пісні на вірш Миколи Луківа “Моя Україна”. У ній особливо оригінальний перехід від куплету до приспіву. Була здивована, що її не включили в програму звітного концерту майстрів мистецтв Запорізької області в Києві.

- Ця пісня сподобалась і моєму співавторові Миколі Луківу, й корифею української поезії Борису Олійнику. Голова асоціації естрадних діячів України Віктор Герасимов запропонував мені, щоб ця пісня прозвучала на фестивалі “Пісенний вернісаж”. Журналісти київських видань та радіо, зокрема Емма Бабчук, відзначили, що пісня гарна. Я пропонував її для звітного концерту майстрів мистецтв Запорізької області. Члени журі мистецького огляду областей дивувалися, що ця пісня не прозвучала в звітному концерті, говорили, що вона стала б його окрасою.

- Ви говорили раніше, що отримали запрошення на святкові заходи з нагоди 75-ліття Харківської академії культури. Удалося там побувати?

- Так. Був у Харкові на запрошення ректора академії, заслуженого діяча мистецтв України Василя Шейка. Там відбулися зустрічі випускників, концерт студентських колективів, мій концерт і творча зустріч у великому залі на Бурсацькому узвозі. Дуже гарно спряйняли. Я не очікував. Були ефіри на Харківському радіо та телебаченні. Мене запросили виступити з сольним концертом для всього міста.

- Пане Анатолію, нещодавно почула, що вас розшукувала мало не по всіх культурних закладах Запоріжжя якась Львівська радіостанція. Чому?

- Нещодавно у Львові створено нову радіостанцію “EKO-FM” за принципом “Русского радио”, яке передає тільки російську музику. “EKO-FM” вирішила передавати тільки українську музику. Редактори шукали записи моїх нових пісень, тому що в них були лише старі, зроблені ще на “Львівській хвилі”, коли я там виступав. А розшукували за принципом, як раніше мені листи приходили: “Запоріжжя, композитору Анатолію Сердюку”. Телефонували в службу 09, а потім у всі культурні установи, де б я міг працювати.
Планую 9-10 грудня виступити у Львові. Є також запрошення з Хмельницького, Тернополя. Так що в мене скоро буде тур по містах Західної України.

- Чи є подарунки для ваших запорізьких прихильників?

- Так. На початку листопада в ефірі Запорізького телебачення можна буде побачити мої кліпи на пісні “Не покидай меня, любовь” та “Не сумуй”.

Віра Середа
"Земля і власність" № 41, 1.ХІ.2004

<<<- інші публікації "Анатолій Сердюк – лауреат"

інші публікації "А. СЕРДЮК: “ПЕРЕМОЗІ І ПАМ’ЯТІ БАТЬКА ПРИСВЯЧУЮ…”" ->>>